Навчання дітей з ООП:

адаптація та модифікація навчальних програм

“Нова українська школа” вжеписала, що для дітей з особливими освітніми потребами важливо забезпечити комфортне, насамперед психологічно, середовище для навчання. Цьому сприяють адаптації та модифікації навчального простору, матеріалів та індивідуалізація підходів на основі визначення потреб конкретної дитини.

ЩО ТАКЕ МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Адаптація – це стратегії, що допомагають дитині з ООП засвоювати ті самі обсяги знань, що і її однокласники в інклюзивному класі. Тоді як модифікація – це зміна (зазвичай, спрощення) змісту предмету, програми викладання та, у результаті, рівня знань та навичок, які має опанувати дитина впродовж навчання.

Якщо у випадку адаптації зміст навчання відповідає рівню знань та навичок, що отримує весь клас, то модифікація – це змога дитині з ООП брати участь у навчальній діяльності, хоча рівень засвоюваних знань може не відповідати віковим особливостям учнів класу класу, у якому вона навчається.

ФУНКЦІЇ ПЕДАГОГІВ І АСИСТЕНТІВ

Для навчання учнів з особливими освітніми потребами працюють одразу кілька фахівців, і координація їхньої роботи важлива для успіху. Зазвичай із дитиною, окрім учителя, працюють асистент учителя, психолог, корекційні педагоги.

Найбільше навантаження лягає на плечі асистента вчителя, адже це людина, яка найбільше відслідковує реакції та специфіку поведінки учня з ООП, спостерігає, розуміє його потреби та методи їхнього задоволення. З іншого боку, цей фахівець має бути обізнаний із навчальними планами класу з кожного предмету.

Функції асистента вчителя:

· знати особливості кожного учня з ООП у класі;

· пам’ятати всі потрібні адаптації для кожної з таких дітей;

· бути обізнаним у змісті навчальної програми з кожного предмету, що викладається в класі, а також усіх розділів освітньої програми загалом;

· відслідковувати календарно-тематичне планування предметів;

· знати й дотримуватися всіх модифікацій навчальних програм для учнів з ООП, якими опікується в класі.

· заздалегідь вивчати зміст кожного уроку, на якому є дитина з ООП;

· розробляти та виготовляти додаткові матеріали, адаптовані чи модифіковані під потреби дитини.

· комунікувати з учителем, корекційними педагогами та батьками, а також допомагати дитині із соціальною комунікацією в класі;

· над розробленням модифікованих програм (так само, як і над форматом адаптацій) асистенти працюють не самостійно, а разом з учителем.

Як часто треба обговорювати навчання дитини з ООП

Обговорювати питання навчальної практики таких дітей треба щонайменше раз на тиждень. Тоді як аналізувати їхні досягнення в навчанні та соціалізації, потрібно щоденно, до чи після уроків. Ця структурна робота дає змогу планувати уроки та готувати адаптовані чи модифіковані навчальні матеріали заздалегідь, за кілька тижнів до уроку з певної теми.

Роль психологів та корекційних фахівців

Їхня роль – у відслідковуванні емоційних та психологічних реакцій на навчальні заходи та надання рекомендацій щодо підтримки учнів з ООП у школі. Вчителі та асистенти можуть дотримуватися або не дотримуватися цих рекомендацій, але тільки комплексна робота з дитиною з ООП забезпечить максимальний ефект у засвоєнні знань та навичок.

АДАПТАЦІЇ У НАВЧАННІ

Адаптація спрямована на:

· пошук і розроблення способів подання інформації та вивчення предмету дитиною з ООП з урахуванням особливостей її сприйняття;

· використання додаткових засобів і матеріалів (карток, інструкцій, правил тощо);

· розроблення та формування способів перевірки засвоєння знань та навичок.

Для кращого засвоєння матеріалу можна використовувати:

· поділ завдань на кілька, простіших за змістом або покрокових;

· зменшення тривалості виконання завдання або їхньої кількості за умови збереження рівня складності:

· частіші повторення, спрощені інструкції до виконання;

· залучення нетипових методик – комп’ютерних програм, візуалізаційних карток, предметів, аудіо- та відеороликів тощо;

· оформлення навчальних матеріалів з огляду на фізіологічні потреби учня – великий шрифт, виділення кольором, підкреслення.

МЕТОДИКИ ОЦІНЮВАННЯ УЧНІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА АДАПТОВАНИМИ ПРОГРАМАМИ

Оцінювання рівня отримуваних знань та навичок за адаптованими програмами також потребує індивідуального підходу.

Рекомендації:

· Письмові завдання можна складати окремо від завдань решти класу на основі індивідуального тестування за темами. Дитині може бути наданий додатковий час на виконання завдань або їхня скорочена кількість зі збереженням складності.

· Учню з ООП може знадобитися допомога асистента або вчителя. Проте варто пам’ятати, що вони не мають розв’язувати завдання замість дитини, а лише надати допомогу в розумінні завдання та алгоритмах дій.

· Можна запропонувати дитині виконати завдання нестандартно – у вигляді презентації, картинок, ілюстрацій – та показати результат особисто вчителю чи в невеликій групі однокласників, а не перед усім класом.

МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ

Основні завдання модифікації – спрощення, виключення чи ущільнення змісту навчальної програми з урахуванням особливостей учня з ООП. Також вона спрямована на забезпечення активності дитини в навчальній соціалізації (активній участі в навчанні класу) та організацію індивідуальних умов навчання за допомогою додаткових методів і засобів.

Особливість методики в тому, що вонане аналогічна вимогам та змісту навчання спеціальних шкіл. Ідея модифікованої інклюзії в тому, що дитина вчиться за тим же тематично-календарним планом, що і весь клас загальноосвітньої школи. Теми уроків для учня з ООП та решти учнів збігаються, але різняться матеріали, підходи та глибина вивчення. Програми ж спеціальних шкіл можна (і варто!) використовувати як методичний матеріал визначення змісту навчання та класифікацій оцінювання.

Заняття дитини з ООП у класі має бути пропрацьоване педагогами заздалегідь, щоби провести ним учня покроково, не відволікаючи решту класу від теми уроку. Фото: автор – stetsik,

Отже,основні принципи модифікації:

· спрощення (зменшення складності цілей і / або змісту);

· виключення (скорочення кількості дисциплін, що вивчаються, або зменшення вимог до кінцевих цілей вивчення предмету та виключення певного змісту);

· поєднання або ущільнення (інтеграція деяких предметів в один курс або інтеграція кінцевих цілей, змісту).

Для модифікації навчальних планів та змісту уроків використовують:

· скорочення обсягу матеріалу, що вивчається на уроці;

· зменшення кількості тем з однієї чи кількох дисциплін;

· заміна завдання на інше за збереження напряму вивчення дисципліни (наприклад, набрати текст на комп’ютері замість писати його ручкою);

· зниження складності завдання (складання замість множення);

· використання додаткових матеріалів – карток, алгоритмів дії, правил – у вигляді малюнків чи позначок;

· повторення інструкцій та алгоритмів дії.

Відповідно, і система оцінювання учнів з ООП, які навчаються за модифікованими програмами, розробляється окремо з урахуванням індивідуальних можливостей. Завдання до перевірки мають передбачати прості дії замість складних (намалювати замість написати, обчислити за допомогою калькулятора тощо).

ПОУРОЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Поурочне планування роботи для особливої дитини – це, переважно, завдання асистента вчителя. Він має отримати від педагога тему і план наступного уроку для всього класу, продивитися навчальний матеріал, що буде використовуватися, проаналізувати інформацію і зробити низку висновків:

· чи потрібна його підопічному психолого-емоційна адаптація на цьому уроці;

· чи достатній рівень попередньої підготовки для розуміння матеріалу;

· чи потрібні додаткові (і які саме) матеріали – адаптовані або модифіковані;

· які саме завдання учень зможе виконати, повністю чи частково, яка допомога йому потрібна;

· чи передбачено залучення дитини до усних відповідей, роботи біля дошки чи в групах;

· які саме інформацію та навички дитина має отримати наприкінці уроку (визначається разом з учителем).

Тобто кожне заняття дитини з ООП у класі має бути пропрацьоване педагогами заздалегідь, щоби провести ним учня покроково, не відволікаючи решту класу від теми уроку.

Скріншот із презентації Ольги Малікової

АДАПТАЦІЯ ТА МОДИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Коли ми говоримо про навчальні матеріали для дітей з ООП, то в обох випадках є багато спільного. Насамперед, це спрощення: чіткі інструкції та алгоритми виконання, виключення неважливих компонентів, зменшення інформативного навантаження.

Важливе значення має використання додаткових навчальних матеріалів:

· тематичних карток, комп’ютерних програм, кольорів тощо (ми писали про це впершій частині матеріалу);

· переформулювання правил та інструкцій більш доступними для розуміння й менш “науковими” словами;

· додаткові схеми чи креслення – примітивні, але зрозумілі. Це можуть бути й логопедичні картки, і кубики Зайцева, і календарі, і спеціальні лінійки чи таблички.

Індивідуалізація – також обов’язкова вимога до адаптованих та модифікованих матеріалів. Стосується це як навчальних, так і матеріалів для перевірки засвоєних знань. Усі ці матеріали обов’язково мають відповідати тематиці занять усього класу.

ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ

Для формування і підтримування позитивної мотивації необхідно:

- на початку уроку називати тему й завдання; давати більше індивідуальних завдань;

- щоб учень добре уявляв, як викопувати поставлені завдання;

-щоб учень самостійно визначав мету, це сприяє більшій активності і стимулює;

- щоб навчальний матеріал був оптимально складним, навчальні завдання повинні мати важкі елементи, але виконання їх має бути доступним;

- щоб учень бачив свій рух уперед, цьому може допомогти перелік того, що учні повинні знати з певної теми;

- доносити до учнів практичну важливість досліджуваної теми; щоб виклад матеріалу був цікавим; щоб мова вчителя була емоційною;

- проблемний підхід у викладі матеріалу, демонстрація розбіжностей, парадоксальних фактів — усе те, що викликає в дитини подив і бажання з'ясувати, зрозуміти, вирішити;

- використовувати ігрові методи;

- пропонувати різноманітні завдання: багаторазове й монотонне повторення однотипних завдань знижує інтерес;

- оцінювати не тільки результат, але й ставлення дитини до роботи;

- порівнювати успіхи учня не з успіхами інших дітей, а з його власними колишніми результатами.

СЛОВЕСНІ ОЦІНКИ РІВНЯ ДОСЯГНЕНЬ

Низький рівень

- Старайся! Будь уважніший! Говори чіткіше! Ти можеш краще писати! Ти можеш краще вчитися! Відповідай конкретніше!

- Ти вже більше працюєш над собою!

- Не сумуй, у тебе все вийде! Постарайся.

- У тебе все вийде, тільки зверни увагу на...

- Добре! Це дійсно так!

- Я рада, що ти правильно зрозумів! Уже краще!

- Досить добре! Значно краще!

Середній рівень

- З успіхом тебе! Дуже добре!

- Досить вдало!

- Як добре ти запитуєш!

- Я згодна з тобою!

- Достатньо!

- Ти вмієш правильно висловлюватися!

- Який ти дотепний! Ти вже багато вмієш!

- Як влучно! Чудово! Молодець!

- Ти вмієш творити! У тебе є власні думки!

Високий рівень

- Блискуча відповідь! Чудово! Відмінно! Прекрасно!

- Бездоганно! Ми пишаємося твоїми досягненнями!

- У тебе є власне «Я»!

Філософія освіти

Рекомендації щодо педагогічного такту й педагогічної тактики

В навчально-виховному процесі:

• Бережіть шляхетне звання «УЧИТЕЛЬ». Пам'ятайте, що особистість учня виховується особистістю його наставників.

• Поважайте людей у своїх учнях, оберігайте й розвивайте їхню гідність. Бережіть і свою.

• Не будьте зверхніми у відносинах зі своїми учнями. Розумна дистанція у взаєминах з учня¬ми потрібна, але вчитель не повинен відмежовуватися від своїх вихованців.

• Змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, духовним зростанням. Збагачуйте її новими підходами.

• Використовуйте увесь діапазон педагогічної стимуляції, але будьте щедрими на похвали і скупими на покарання.

• Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику, вереску, бо вони свідчать не про силу, а про безсилля.

• Уникайте сумнівних рішень, не приймайте рішень, коли роздратовані, відкладайте їх, це дасть вам змогу розумно розпорядитися своїм правом, а учням — розумно підкоритися йому.

• Уміння контактувати з учнями приходить із досвідом, як і інші педагогічні вміння.

• Поважайте індивідуальність учня, бажання ствердитись у класі, поліпшити свій статус. Успіх окрилює людину, неуспіх пригнічує. Шукайте найменшого приводу похвалити учня.

• Характер контакту з класом залежить від характеру контактів з окремими учнями. Якщо ви будете тактовні, ненав'язливі, уникатимете прямолінійних повчань, зблизитесь з учнем, це означатиме, що ви зблизилися з усім класом.

• Несіть батькам учнів радість. Що більше ви скаржитиметеся батькам на їхніх дітей, то більше батьки захищатимуть їх або вживатимуть заходів, що нашкодять вашим вза¬єминам із учнями.

• Покажіть учням усе найкраще, що є у вас (свої здібності, уміння, ерудицію, звички тощо), але нічого не випинайте. Навіть талант більше приваблює учнів, якщо він скромний.

• Бережіть довіру своїх учнів. Втрата довіри одного учня може призвести до втрати довіри класу.

У Положенні про загальноосвітній навчальний заклад чітко визначено правовий статус педагогічних працівників, їхні професійні права й обов'язки.

Педагогічні працівники загальноосвітнього закладу мають право:

• самостійно вибирати форми, методи, засоби навчальної роботи, нешкідливі для здоров'я учнів;

• брати участь у роботі методичних об'єднань, зборів ЗНЗ, у заходах, пов'язаних з організацією навчально-виховної роботи;

• обирати форми підвищення рівня кваліфікації;

• здійснювати в установленому порядку науково-дослідну, експериментальну, пошукову роботу;

• вносити пропозиції керівництву ЗНЗ і орга-нам управління освітою щодо поліпшення на-вчально-виховної роботи;

• на соціальне й матеріальне забезпечення відповідно до законодавства;

• об'єднуватися у професійні спілки і входити до складу інших громадських організацій, діяльність яких не заборонена законодавством.

Педагогічні працівник загальноосвітнього навчального закладу забов’язані:

• забезпечувати належний рівень викладання навчальних дисциплін відповідно до навчальних програм, дотримуючись вимог Державного стандарту загальної середньої освіти;

• сприяти розвитку зацікавлень, схильностей і здібностей дітей, а також збереженню їхнього здоров'я;

• стверджувати особистим прикладом і на¬становами повагу до державної символіки, принципів загальнолюдської моралі;

• виконувати вимоги статуту загальноосвіт¬нього навчального закладу, правила внутріш-нього розпорядку, умови контракту чи трудо¬вого договору;

• брати участь у роботі педагогічної ради;

• виховувати в учнів повагу до батьків,

старших, шанувати народні традиції та звичаї, духо¬вні й культурні надбання народу України;

• готувати учнів до самостійного життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігій¬ними групами;

• дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність учнів;

• постійно підвищувати рівень своєї про¬фесійної й педагогічної майстерності, загальну й політичну культуру;

• виконувати накази й розпорядження керів¬ника навчального закладу, органів управління освітою.

Функції сучасного вчителя:

Завдання, зміст навчання й виховання всебічно розвиненої особистості зумовлюють такі функ­ції вчителя:

• інформативну (учитель транслює певну ін­формацію);

• розвивальну (розвиває мислення, уяву, мову школярів);

• виховну (формує переконання, систему ставлень, готовність налагоджувати взаємини з оточенням);

• орієнтувальну (орієнтує в різноманітній ін­формації, моральних цінностях);

• культурологічну (сприяє засвоєнню куль­турних надбань суспільства, загальнолюдських ідеалів, системи цінностей, формуванню базо­вої культури особистості);

• мобілізаційну (мобілізує на виконання вправ, завдань, справ);

• стимулювальну (шукає способів перевести дитину в позицію суб'єкта власної життєдіяль­ності, мотивує до навчання, розвитку, виховує);

• конструктивну (конструює урок, позакласні заняття, різнорівневу самостійну роботу і спіл­кування тощо);

• комунікативну (спілкується з учнями, їхніми батьками, з колегами);

• організаційну (організовує діяльність учнів, інших учителів, батьків, свою діяльність на уро­ках, позакласних заходах тощо);

• соціалізаційну (готує дитину до налагоджен­ня взаємин із соціальним середовищем);

• управлінську (керує діяльністю учнів, спря­мовує її, привчає дітей до самоврядування);

• діагностичну (визначає стан дітей, рівень знань, умінь і навичок, вихованості, готовності до взаємодії із соціальним оточенням);

• дослідницьку (досліджує особистість учня, дитячий колектив, навченість і вихованість школярів);

• прогностичну (передбачає, як зміняться учні, дитячий колектив, прогнозує динаміку змін, виявляючи й аналізуючи тенденції);

• психотерапевтичну (вчасно надає дітям психологічну допомогу, спрощує, а не усклад­нює життя учня, запобігає виникненню в його житті конфліктів, пом'якшує або компенсує не­гативні впливи, допомагає жити у злагоді з ото­ченням та у згоді із самим собою);

• рекреаційну (створює умови для ефектив­ного навчання, вчасного відновлення фізичних і психічних сил учня);

• здоров'язбережувальну (сприяє збереженню і зміцненню фізичного, психічного, духовного здоров'я учнів);

• корекційну (вносить зміни в діяльність учнів, у педагогічний процес загалом і його результати, усуває вади);

методичну (аналізує свою роботу, вико­ристані методики, визначає, наскільки вони ефективні, виявляє й усуває вади, планує змі­ни, розробляє нові методичні підходи та при­йоми

Комунікативна культура мовлення вчителя

Педагогічна діяльність нерозривно пов'язана зі спілкуванням і будується за його законами.

Характер спілкування педагога з дітьми — це фундамент, на якому будується вся педаго­гічна діяльність.

Важливу роль у педагогічному спілкуванні відіграє культура мовлення. Культура мовлен­ня — це не лише один із показників духовного багатства людини, її культури мислення, а й по­тужний засіб формування особистості.

Вона безпосередньо впливає на свідомість і поведінку учнів.

Мова— головний інструмент педагогічної праці.

Показники мовної культури педагога:

• змістовність, логічність, точність, ясність, простота;

• емоційна виразність, яскравість, образність;

• правильна літературна вимова, невимуше­ність.

Успіх педагогічної комунікації залежить від уміння вчителя:

• налагоджувати контакт зі слуха­чами;

• системно, логічно, аргументова­но викладати матеріал;

• заохочувати учнів до подальшої навчально-пізнавальної діяльності;

• керувати увагою;

• передбачати конфлікти, розбіж­ності, знімати емоційне напруження в спілкуванні й усувати бар'єри;

• охоче й майстерно обмінюватися інформацією з учнями.

Слід зазначити, що в пам'яті учнів після зу­стрічі з учителем залишається не лише піз­навальна інформація, яку учитель повідомив, а й та атмосфера, у якій вони спілкувалися.

Тому важливо, плануючи зустріч зі школярами, обміркувати не лише зміст спілкування (про що з ними говорити), а й особливості свого мовлення й комунікативної поведінки (як говорити, які вер­бальні й невербальні засоби дадуть змогу бути виразним, переконливим, коректним).

Треба сказати, що завдяки комунікативній культурі учитель передає вихованцям ті осо­бисті якості й комунікативні вміння, які, транс-формуючись, утворюють і їхню культуру спілку­вання.

Комунікативні вміння разом зі знаннями, навичками, методичним мистецтвом, пси-холого-педагогічними якостями особистості утворюють надійні підвалини педагогічної май­стерності.